Боєць спецпідрозділу КОРД з позивним «Лакі» рятував породіль з пологового будинку, на який росіяни скинули бомбу. А коли ворог затиснув Маріуполь у щільному кільці, приєднався до «Азову» та 86 днів захищав місто, був поранений. «Лакі» - один з наймолодших оборонців «Азовсталі», на той час йому було лише 20 років. Свій 21-й день народження поліцейський зустрів під тортурами в російському полоні. Після повернення додому спецпризначенець знову став у стрій.
З самого дитинства хлопець багато тренувався, аби вміти постояти за себе та захистити слабших. Займався бойовими мистецтвами, кікбоксингом, був у збірній України з кікбоксингу. Початок війни у 2014 році значно вплинув на юнака:
«Я готувався до битв. Бо до мене в дім прийшли й кажуть, що тут - росія. Я не можу з цим погодитися».
Саме тому, ставши дорослим, він обрав професію захисника - служив у роті поліції особливого призначення, потім перейшов до Корпусу оперативно-раптової дії поліції Донецької області.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, поліцейський перебував вдома після добового чергування.
«24 лютого я прокинувся о 4:55 від телефонного дзвінка брата. Він сказав: «Війна почалася». За вікном було чутно сильні вибухи. І одразу зателефонували з чергової частини – не навчальна тривога, терміново на базу», - згадує спецпризначенець.
КОРД розділився на групи: одна працювала в Маріуполі, інша - на решті території області. Маріупольський загін, в якому був і «Лакі», займався протидією диверсійно-розвідувальним групам, мародерству та евакуаційними заходами. Зокрема поліцейський проводив колони автомобілів з цивільними безпечним шляхом, поки це було можливим. Тим, хто лишився в місті, він з побратимами доставляв воду, їжу та ліки.
Коли росіяни вдарили по маріупольському пологовому будинку авіабомбою, «Лакі» з колегами прибули на допомогу першими.
«Там були тільки цивільні – медики, породіллі. Я побіг на третій поверх, забігаю, а там - вагітна жінка, якій розірвало ногу чи живіт. Та, чиї фото потім облетіли світ. Я розчищав їй шлях, медики її виносили. Я дивився на неї та розумів, що її можуть не врятувати. Потім спустився у підвал, допоміг людям вибратися, там були поранені, було таке, що комусь руку привалило цеглою, - розповідає поліцейський. - Я тоді озлобився дуже сильно. Після пологового я сказав, що готовий померти за те, щоб наш народ ось так не страждав, як та вагітна жінка».
Бійці КОРДу брали участь у спецопераціях спільно з полком «Азов». Під час однієї з них на Лівому березі Маріуполя було взято в полон 12 російських солдатів.
«Мені не пощастило – я не витягнув жереб на цю спецоперацію, але я дуже переживав за колег. Було три будівлі – одну наші зачистили, після цього в інших вороги здалися самі. Всередині будинку був «контакт» – окупанти кинули дві гранати, але мої побратими спрацювали чітко та без втрат. Ми показали рівень, який оцінили азовці», - з гордістю говорить «Лакі».
Надалі росіяни повністю оточили Маріуполь і знищували його район за районом. Поліцейські отримали наказ вийти з міста, але правоохоронець вирішив залишатися до останнього.
«Не можна було просто так ходити вулицями – 24/7 місто бомбили артилерією, градами, мінометами. Вони використовували все озброєння проти нас, били ПТУРами по людях. Постійно літали винищувачі, падали авіаційні бомби ФАБ 300, 500 і навіть 3000 (кілограми вибухової речовини). Над нами висів коптер, коригував по нас вогонь. Ти йдеш – десь стрілянина, йде бій. Немає води, світла, інтернету. Єдиний зв'язок - це Starlink, що нам доставили пізніше на гелікоптері. Не скажу, що мені не було страшно. Бувало так, що ноги підкошувалися», - зізнається поліцейський.
Сили ворога переважали, але захисники Маріуполя відчайдушно тримали оборону.
«Тоді загнув наш «Каспер», Костя Теліпайло, а ми ледь вибралися, - з болем пригадує «Лакі». - Ми з колегами знищили два танки та бронеавтомобіль. Коли танк стріляє в будівлю, це страшно. Одного разу я був у підвалі, а танковий снаряд розірвався на першому поверсі».
У ті дні спецпризначенця було поранено в руку, а його товариш залишився без ока. Вони тимчасово не могли брати участь у бойових завданнях, та всидіти на місці було несила. За допомогою напарника «Лакі» записав емоційне та натхненне відеозвернення з проханням підмоги.
«Ідея була в тому, щоб на нас звернули увагу та щоб підтримати бойовий дух всіх оборонців. Ми говорили, що, хай як нам важко, але ми не опускаємо руки, ми боремося. Це відео бачили й хлопці на Азовсталі», - зазначає кордівець.
15 квітня «Лакі» разом з іншими поліцейськими та військовими здійснив прорив до металургійного заводу «Азовсталь», щоб об’єднатися з «Азовом». Російські війська накрили колону вогнем.
«Було багато загиблих, але ми прорвалися. В нашу машину поцілили ПТУРом. Я вижив, бо встиг покинути машину. Відбувся контузією», - розповідає «Лакі».
До речі, його позивний перекладається як «щасливчик». Щирий і позитивний, він багато посміхається – навіть після всього, що йому довелося пережити. Поліцейський згадує, що, діставшись «Азовсталі», знайшов пачку солодких крекерів – це був подарунок долі та найсмачніша їжа за останні тижні.
На території заводу з перших днів вторгнення було розгорнуто штаб, звідки об’єднані українські сили керували обороною міста. А потім він став останнім форпостом, останньою позицією, яку росіяни, попри всю їхню зброю й техніку, не могли взяти.
«В бункерах «Азовсталі» ховалися й цивільні, діти. Під землею, без сонця та свіжого повітря, при критичному дефіциті їжі та ліків… Якщо для військових це було страшним випробуванням, то я навіть не уявляю, що відчувала цивільна людина, - розповідає Лакі. - Я був там не наймолодший. Ще був 18-річний хлопець. Ми були готові стояти до останнього, але виконали наказ вищого військового керівництва щодо виходу».
Разом з іншими героями «Азовсталі» поліцейського доправили в Оленівку, у колонію. Співробітників поліції тримали разом із військовими ЗСУ, територіальною обороною й прикордонниками, азовців - окремо.
«У бараці нас жило в перші дні 600 осіб, хоча розрахований він був на 200, нежилий. Місця було дуже мало, спали один на одному. Щодня нам вмикали гімн рф – намагалися зомбувати. На допиті мені казали: поговорімо з тобою щиро. Їхній слідчий заявив, що Україну створила росія. Я йому відповідаю про Київську Русь. Тут він вже кипить. Уявляєте: дорослий чоловік років 50-ти, підполковник, вмикає мені відео з тіктока, де 16-річний парубок, без освіти, розказує, що москва виникла раніше. Після моїх екскурсів у справжню історію він питає: тебе вже били? Я кажу: ще ні. Далі, розумієте, що відбулося», - згадує «Лакі».
Свій день народження поліцейський зустрів у полоні. А у вересні 2022 року під час масштабного обміну полоненими з російською федерацією поліцейський повернувся додому.
«Нас посадили в літак, і ми здійснили декілька перельотів. Потім їхали автобусом. Увесь шлях – із зав’язаними руками та заклеєними скотчем очима. Було дуже холодно. Краєм ока побачив білоруські написи й зрозумів – зараз нас обміняють», - пригадує спецпризначенець. Він був настільки щасливий, що ледве ноги торкнулися асфальту, голосно вигукнув «Слава Україні», навіть ще не знаючи напевно, чи це справді обмін.
Найбільше «Лакі» мріє про повернення з російського полону всіх захисників до єдиного та про перемогу.
«Якщо буде вся необхідна зброя, ми за кілька місяців виженемо ворога з нашої країни та повернемо своє», - впевнений поліцейський. Він готовий до нових битв.
Відділ комунікації поліції
Донецької області
