Вугледар перебуває на межі життя та смерті. Гуманітарний караван зміг прорватися до міста, попри цілодобові обстріли. Для мешканців це єдиний спосіб отримати їжу та питну воду, щоб вижити. Співробітники поліції, військової адміністрації та волонтери допомогли нагодувати понад 200 людей.

Окупанти б’ють по цивільних ракетами, авіабомбами, «градами». Жителі гинуть цілими родинами. Навколо укриття, де ховаються понад 150 осіб, стирчать із землі російські снаряди. Скрізь – зруйновані будинки, чорні, згорілі багатоповерхівки, в яких досі живуть люди. Оскільки немає ані газу, ані електрики, готують на вулиці - на самодільних пічках, зведених з цеглин.

Серед таких мешканців – 80-річний пенсіонер. Під обстрілами він робить вилазки за технічною водою, яку підіймає на свій 7 поверх.  І хоча йому тяжко, поїхати з міста відмовляється, бо тут залишилося найдорожче.

«21 квітня, рівно місяць тому, у моєї дружини був день народження , їй виповнилося 77 років. Та о 10-й вечора вона померла. Від цієї війни. Не витримала бомбардувань. Поховав її під парканом біля святих. Як я можу її кинути?», - каже невтішний чоловік.

Інша родина вирішила приєднатися до евакуаційної колони на власному авто. Поліцейські разом із представниками громади, волонтерами, Донецької військової адміністрації допомагають людям безпечно виїжджати з найгарячіших районів. Загалом із Вугледара евакуйовано понад 2000 громадян, з них 377 дітей.

Тим, хто залишається у своїх домівках, привезли тушонку та свіжу воду, а дітям – смачні сирки. У накритому вогнем місті це порятунок від голодної смерті.  Поліція Донеччини продовжує боротися за кожне життя.