«Мама, ну скажи їм, щоб усе закінчилося, щоб не стріляли». Як склалася доля маленького Микити, врятованого поліцейськими з обстріляного району у Маріуполі

Як це – у 4 роки мати два дня народження, знають Микита Нікулін та його мама Галина. Вночі 24 січня 2015 року під час обходу Східного після жахливого теракту В’ячеслав Аброськін, тоді начальник поліції Донеччини, а нині перший заступник Голови Нацполіції, знайшов у холодному підвалі жінку в стані шоку, яка пригортала до грудей немовля. Виживши під «градами» бойовиків, родина боялася повертатися додому, бо там - смерть. Правоохоронці влаштували матір у готелі та забезпечили речами першої необхідності.

Чотири роки потому співробітники управління карного розшуку відвідали сім’ю, щоб дізнатися, як живе хлопчик, який є ровесником трагедії. З маленького згорточка він виріс веселим хлопчиськом з великими блакитними очима. Скоро почне готуватися до школи.

Вчора Маріуполь вшанував жертв обстрілу, а мама Галина поділилася спогадами, болючими та водночас теплими, бо в їх родині життя перемогло смерть. Тоді Микиті було 4 місяці.

«Нас обстріл застав вдома. Будинок здригнувся, я виглянула у вікно – а там скрізь чорний дим та вогонь. У людей істерика, жінка кричала криком. Трупи на вулицях, кров, це був жах… Ми думали, що ми не виживемо, усе, кінець», - роки пройшли, а жінка пам’ятає кожну деталь того страшного дня.

Так у Маріуполь намагався увірватися «руський мир». На допомогу людям у постраждалому районі в перші ж хвилини прийшли поліцейські.

«Був ажіотаж, люди втікали. Ми бігом у підвал. Коли вискочили на вулицю, першими побачили поліцію та червоний хрест. Поліцейські швидко приїхали, патрулювали, допомагали людям. Ми збиралися ночувати у підвалі. Бо як на вулицю вийдеш - скло, скрізь скло, усе палає. Та й піти нікуди – у нас вибило всі вікна, все повибивало. На вулиці мороз, а я з дитиною», - розповідає Галина.

У холодному підвалі мати з немовлям просиділа весь день. Люди боялися, що обстріл може повторитися. Ввечері спустілий Східний вийшли патрулювати понад 300 поліцейських.

Посилені наряди обстежували постраждалий район, щоб виявити, чи потрібна комусь допомога та не допустити мародерства. Поліцейську операцію очолював тодішній керівник обласної поліції В’ячеслав Аброськін. Він разом з групою правоохоронців виявив в укритті мати з грудним сином, змерзлих та наляканих.

«Поліцейські відразу посадили нас, із коляскою, в машину і відвезли до готелю. У мене закінчилися підгузники, і нам привезли у готель усі необхідні речі. Ми пробули там три доби, а за цей час нам допомогли вставити скло в розбиті вікна. Був шок. Але відчуття, що тобі допомагають, що ти не сам, що тебе не кинули – від цього ставало набагато легше», - зізнається жінка.

Микита був ще малим, тому події 2015-го не залишили відбитка в його душі. Але, за словами жінки, діти у її дворі досі здригаються від різких звуків та бояться залишатися самі.

«Старший син, якому було 20 років тоді, важко пережив цей жах. Таке ніколи не забудеш. І хоча усе життя входить до мирного русла, все одно страшно. Бо відголоски війни чуємо і зараз. Синочок каже «Мама, ну скажи їм, щоб усе закінчилося, щоб не стріляли». І все уходить на другий план, хочеться, щоб на першому плані був мир, щоб наші діти цього не знали», - каже Галина.