Портал в режимі тестування та наповнення
Меню
«На допиті я розповів про скалічених російським ударом породіль у Маріуполі, але росіяни не хотіли чути правду». Поліцейський Олександр Корецький пройшов блокаду, полон і знову став у стрій
Опубліковано 20 листопада 2023 року о 14:25

У Маріуполі Олександр Корецький рятував жінок у пологовому будинку, на який росія скинула бомбу, привозив їжу голодним дітям. Потім - затримання, майже 8 місяців полону. Попри фізичні й психологічні тортури, підполковник поліції зберіг гідність і вірність своєму народу. Далі – відверта розповідь захисника, який прагне, щоб світ не забув про Маріуполь, російські злочини і захисників, які лишаються в полоні. 

«Досвід, отриманий в Маріуполі, - найбільш тяжкий і найбільш цінний. З 24 лютого 2022 року ми створили додаткові групи реагування. Боролися з мародерами, вивозили поранених з-під обстрілу, розвозили людям їжу, воду…

Про дітей і голод

Якось до мене підійшов маленький хлопчик років, може, 6-7. Очі, як у старця. І дівчинка, ще менша, років п’яти, його сестра. Вони були евакуйовані з Лівого берегу. У мене була в куртці вітамінна пастила, і я її віддав. Ну, нічого було їм дати, тільки це. А їхні рідні варили суп. Близько 10 осіб було, а каструлька десь на 3 літри. І вони кажуть: «Хлопці, ми вас зараз нагодуємо»… Я кажу: «Що ж ви робите? Ми ж для вас привозимо продукти, а не для того, щоб самим їх з’їсти».

А коли я пішов, хлопчик наздоганяє, за рукав бере й каже: «Дядю, а ти ще приїдеш?». Я завжди вважав себе міцною людино, але коли я сів у машину, хлопці кажуть: «А що з тобою? В тебе сльози на очах».

Це неправильно, коли діти це бачать, коли діти від цього гинуть. Війна – це неправильно.

Про авіаудар росії по пологовому будинку

На третю лікарню я прибув десь за 3 хвилини після нанесення авіаудару. І коли мене питали на допиті представники слідчого комітету рф: «Чи знаєте ви щось про воєнні злочини?», я кажу: «Так, знаю». Вони: «Так то ж ваш літак був?». Я кажу: «Ні, ваш».

Коли я вже сидів (у камері), мені давали почитати спецвипуск «Комсомольської правди», де було написано, що вкс росії здійснили ракетно-бомбовий удар по третій лікарні міста Маріуполь, тому що там був штаб «укронацистів», як вони нас називають. «Дивіться, - говорю, - ви коли-небудь бачили, щоб жінка у мороз, одягнута лише в літній халат, босоніж йшла по битому склу, у неї величезний живіт, кров тече по ногах. Вона народжує дитину, йдучи по цьому склу. Ви коли-небудь це бачили?». Він: «Не надо мне это рассказывать, я очень впечтлительный». Я кажу: «А мені періодично це сниться. Я обійшов цю лікарню з 1 по 3 поверх, шукав там загиблих, поранених. Діточки були, маленькі, які щойно народились - а його вже винесли на вулицю, на мороз. Жінки були вагітні, поранені. Всі були дуже налякані. А ось як ви кажете «укронацистів» там не було.

Хлопець привіз свою дружину народжувати в лікарню і поїхав – за 40 хвилин до удару. Він плакав, він кричав, він не знав, що з дружиною. Я його отак взяв, тряхнув, кажу: «Твоя дружина і твоя дитина живі, ми їх знайдемо». Їх евакуювали, все добре.

Про подвійні удари

Кожні десь пів години-годину літак заходив. Ми чуємо звук двигуна і розуміємо, що буде два удари. У них тактика була така сама, як вони зробили у Покровську, коли прилітає перша ракета -зібралися представники служб порятунку, правоохоронних органів - і прилітає друга ракета. Те ж саме було в Маріуполі. Вони дуже полюбляли це робити в ніч, коли люди сплять. Ми приїжджаємо, бачимо, як полихає дев’ятиповерхівка. Ми починаємо, кого можемо, рятувати, виводити, і десь за 20 -30 хвилин після першого удару - другий удар у те ж місце. Там не було повітряних тривог. Щоб ви розуміли, майже все місто було в руїнах. Вони планомірно розбивали квартал за кварталом.

Про спробу вийти з оточення

16 березня була спроба вийти з міста. Ми виїхали, проїхали декілька блокпостів, а на в’їзді до Бердянська стояли вже не росіяни, а так звані військовослужбовці днр, які почали дуже ретельно перевіряти всіх чоловіків. Раді були, що спіймали підполковника.

Про полон

Кожен день, вранці та ввечері, нас виводили з камер. Усі, напевно, чули, як вони поводяться з довічно ув’язненими. Ребра, які мені зламали, зросталися погано, неправильно й давили на серце. Це вже до кінця життя.

Найважче було думати про родину, не знати, що з рідними. Росіяни питали: «Ну что, старый, как думаєш, живы твои?». Я кажу, що маю таку надію. А у відповідь: «Хехе, ну-ну, надейся». Ну, ви розумієте, що після таких слів відчуває людина… Вони хотіли, щоб ми не розуміли, де ми, котра година, яке сьогодні число.

Особисто мене на обмін возили 8 разів. «Все, вы едете домой». Але відчиняються двері в автозаку – і новий етап, нова прийомка, а на прийомці завжди лупцюють. Щоб ми розуміли своє місце, що ми десь на рівні тварин.

Про повернення в Україну

Я казав богові, що коли я вийду і ступлю на контрольовану Україною землю, я стану на коліна і поцілую її. Ну, і все - став, поцілував.

Про свою мету

Ми всі повинні робити те, чого вимагає від нас держава. Коли кожен робить свою справу, ми все зможемо.

Україні вдалося повернути Олександра Корецького під час обміну в листопаді 2022 року разом з військовими. Вже рік він знову несе службу вдома, на Донеччині. Тут, у Донецьку, він починав свій шлях молодим лейтенантом. Тут він як заступник начальника відділу управління превентивної діяльності ГУНП в Донецькій області зараз опікується безпекою поліцейських на блокпостах. 

 

Робоче відео для журналістів - https://fex.net/ru/s/1voded4

Відділ комунікації поліції

Донецької області

 


Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux