Віталій двічі втрачав дім, коли війна постукала у двері українців: спочатку - у Горлівці, а за вісім років – у Маріуполі. Попри небезпеку, поліцейський до останнього залишався у рідному місті та разом із побратимами доставляв  маріупольцям у бомбосховища їжу, воду, теплі речі.

Поліцейський  присвятив своє життя службі у спецпідрозділах. Пройшов шлях від сержанта до капітана. Став одним із кращих у «Грифоні» та взірцем для колег у роті поліції особливого призначення. Зараз  продовжує нести службу в лавах поліції Донеччини.

Розповідає стисло, намагається стримати емоції, бо бачив і смерть, і бомбардування, до жаху переляканих людей, надію в їх очах. Віталій Саркісов до останнього залишався в Маріуполі, який щодня рівняли з землею російські війська.

Його служба в правоохоронних органах почалася у 2005 році зі спецпідрозділу судової міліції МВС України.

З початком збройної агресії росії у 2014 році довелося виїхати з рідної Горлівки та продовжити службу у Бахмуті, де виконував свої обов’язки в умовах війни.

«Ми всі покинули свої домівки й почали життя заново. Вірю, що обов’язково повернемося додому, коли звільнимо», - говорить поліцейський.

Тоді ж, у 2014-му, Віталій Саркісов перейшов до батальйону поліції особливого призначення та переїхав до Маріуполя. Зараз поліцейський обіймає посаду заступника командира роти поліції особливого призначення. На своєму власному досвіді капітан поліції навчав особовий склад боротьбі зі злочинністю та масовими заворушеннями.

«Служба у прифронтовому регіоні вимагає максимуму зусиль та відповідальності. Це щоденна робота без свят та вихідних.  Важко, але результат того вартий. Бачимо подяку в очах людей й розуміємо, що потрібно продовжувати робити свою справу – допомагати та боротися зі злочинністю», - розповідає правоохоронець. Повномасштабне вторгнення росії в Україну капітан поліції зустрів на службі з бійцями. Перебували на базі, яка знаходилася у Лівобережному районі міста. Згадує, що снаряди вибухали дуже близько, а коли будівлю було зруйновано – передислокувалися до іншої.

З 24 лютого змінилося все. Окрім патрулювання вулиць, бійці взяли на себе обов’язки порятунку поранених. Деяких знаходили прямо на вулиці та доставляли у лікарню. Віталій Саркісов виїжджав разом із групами та безпосередньо займався логістикою. З бійцями доставляли медикаменти, їжу і теплі речі до бомбосховищ, зокрема до драмтеатру. Одного разу мало не загинули, коли ворог почав бомбардувати склади з провізією.

«Особовий склад показав себе справжньою командою. Згуртований та сильний. Разом із вибухотехніками працювали на місці авіаудару по пологовому будинку. Евакуювали поранених та надавали медичну допомогу. Були й герої, які до смерті залишилися захищати місто. Таким був Анатолій Дячук, він загинув тримаючи оборону «Азовсталі», - розповідає Віталій Саркісов.

Місто біля моря стало другим будинком для поліцейського. Тому було нестерпно боляче бачити, як окупанти його рівняють із землею разом із людьми.

«Відчуваєш розчарування, коли вдруге втрачаєш свій дім. Маріуполь – особливе місто з особливими людьми. Зараз тішить лише те, що родина у безпеці, а я продовжую допомагати та захищати людей», - зізнається правоохоронець.

У поліцейського зростає 12-річний син, який рівняється на батька. Поліцейський щиро та з любов’ю говорить про родину та мріє про якнайшвидше возз'єднання з рідними під мирним українським небом.

Віталій Саркісов понад усе вірить у перемогу та Збройні сили України.