Поки що в Авдіївському відділенні поліції працюють батько, мати й донька. Але продовжити справу планує і їх 11-річний син. Не зважаючи на всі труднощі роботи, хлопець вже твердо вирішив, що обов’язково стане правоохоронцем.
Батько – Роман Процик зараз працює начальником сектору кримінальної поліції Авдіївського відділення поліції. Мужній, відповідальний та амбіційний, він розпочав свою кар’єру з оперуповноваженого карного розшуку в 2000 році. «Хто не працював у карному розшуку, той не пізнає усіх аспектів служби в поліції»,- саме так вважає Роман.
Зараз в його підпорядкуванні є свій штат, хоча й невеликий, і для них він не просто керівник, а перш за все - наставник, помічник та порадник, на рахунку якого чимало розкритих тяжких злочинів. Однак, головним критерієм оцінки себе, як людини і професіонала, Роман обрав власного сина, бо той пишається своїм батьком, бере його за приклад й постійно з гордістю розповідає друзям, що батько «ловить» бандитів.
Мати Наталя Процик – слідчий Авдіївського відділення поліції. Окрім того, що ця жінка є професіоналом своєї справи, вона - втілення ніжності й чуйності. Не дивлячись на труднощі в роботі, на обличчі Наталі завжди приємна усмішка, яка зігріває всіх навколо. 17 років свого життя вона віддала службі в правоохоронних органах і зараз гордо носить звання майора поліції.
«Хтось в дитинстві мріяв стати лікарем або вчителем, а я мріяла про роботу слідчого. Я із захопленням дивилася фільми про правоохоронців, кожного разу уявляючи себе на місці слідчого, який так вміло розслідував справи, доводив провину злочинців, - згадує Наталія,- Моя донька вже слідчий, а син тільки мріє бути поліцейським. Знаючи, що це складна професія, якій треба віддаватися повністю, жертвувати вільним часом і часом, який можна було б провести разом із родиною, я ніколи не відмовляла дітей від їх бажання присвятити себе цій роботі. Навпаки, я пишаюсь їх вибором».
В цьому році лави співробітників Авдіївського відділення поліції поповнила молода, сповнена енергії дівчина – випускниця Дніпропетровського Державного Університету внутрішніх справ України Анастасія Єрмоленко. Це донька Романа та Наталі. Майже все своє дитинство Анастасія провела з батьками на роботі. Вже тоді дівчинка бачила, яка це важка і відповідальна професія та це її не налякало, а навпаки в подальшому підштовхнуло вступити на факультет «Слідство».
Так сталося, що практику юній дівчині довелося проходити в екстремальних умовах. В цей час її рідне місто опинилося під прицільним обстрілом бойовиків. Терористи, не шкодуючи ні дітей, ні дорослих, накривали житлові квартали вогнем. Анастасія розуміла, що зараз правоохоронці дуже потрібні людям і вона разом із іншими співробітниками поліції, надавала допомогу містянам. Зараз Настя працює в одному кабінеті разом із своєю мамою, переймає її досвід, вдосконалює свої знання і навички й мріє стати начальником відділу.
Одинадцятирічний Іван Процик в цьому році пішов у шостий клас. Хлопчик, як дві краплі води схожий на свого батька не тільки зовні, а й за характером. Він такий же наполегливий в усьому, так само любить справедливість і захищає слабших. «Батьків часто не буває вдома навіть у вихідні дні, але я розумію, що так потрібно, що вони шукають бандитів, допомагають людям»,- щиро розповідає Іванко. Хлопчик ще вагається ким саме хоче стати – слідчим чи розшуковцем, але впевнено каже, що буде служити в поліції.
Ця родина – справжній взірець для інших. Вони словом та ділом підтримують один одного і в звичайному житті, і в роботі. Всі вони не уявляють себе в іншій професії, дуже люблять рідне місто і роблять все можливе, аби бути корисними своїй державі.
